Характерні відмінності давньоєврейського і грецького мислення


Давньоєврейське мислення, сформоване під впливом особливого способу життя і Святого Письма, породило те, що пізніше буде назване єврейською свідомістю, яка створила єврейську цивілізацію. Цей особливий тип мислення послужив основою єврейської філософії і дав світу ряд найважливіших понять, таких як монотеїзм, Тора, праведність, милосердя тощо, які, в свою чергу, стали принципами, на яких виникла західна юдео-християнська цивілізація.

У цьому есеї ми розглянемо деякі основні відмінності давньоєврейського мислення як інтелектуального світу Танаха (Єврейської Біблії) і грецького мислення як інтелектуального світу філософів, а також їх впливу на єврейську і грецьку цивілізації та їхні ключові парадигми.

Оскільки це питання розглядають переважно західні спеціалісти, і у вітчизняній науці воно залишається недослідженим, ця робота, містячи певну наукову новизну, може слугувати запрошенням до вивчення в українських наукових колах як давньоєврейського та єврейського мислення, так і його порівняння із грецьким та іншими мисленнями.

До основи есею ліг побіжний огляд книги Торлейфа Бомана «Hebrew Thought Compared With Greek»[1] і кількох робіт на цю тему сучасних західних теологів.

Отже, можна виділити ряд основних понять у цих мисленнях, які діаметрально протилежні одне одному, наприклад:

  • Давньоєврейське мислення динамічне і часове, а грецьке статично і просторове;
  • Згідно з давньоєврейським мисленням, динамічний олам (всесвіт, вічність) створений Творцем ex nihilo, а у грецькому мисленні статичний космос (світ) виражає ідею творіння і формування світу з уже існуючої матерії згідно з уявленнями давньогрецьких філософів;
  • Центром Всесвіту в грецькому мисленні є людина, тоді як у давньоєврейському це Бог, народ, родина;
  • У грецькому мисленні важливий індивідуалізм, тоді як у давньоєврейському важливо бути частиною громади, народу, при цьому зберігати спадкоємність поколінь;
  • Грецьке мислення пізнає світ споглядально, тоді як давньоєврейське мислення пізнає його через дієвість і динамізм;
  • У грецькому мисленні час лінійний, а в давньоєврейському — циклічний чи навіть спіралеподібний;
  • Давньоєврейська логіка блокова і контекстна, а грецька — лінійна, послідовна;
  • У грецькому мисленні духовний і матеріальний світ строго розмежовані, в той час як у давньоєврейському мисленні все має духовне значення, воно розглядає всі сфери життя як єдине ціле.

У даній роботі ми розглянемо такі базисні поняття, як динамічне і статичне мислення, розуміння концепцій «буття» і «небуття», «слово» і «час».

Динамічне і статичне мислення

Т. Боман зазначає, що за своєю природою давньоєврейське мислення динамічне, часове, а грецьке — статичне, просторове. В якості першої характеристики давньоєврейського мислення автором згадується його динамічний, енергійний, пристрасний і іноді досить вибуховий характер, в той час як грецьке мислення статичне, мирне, стримане і гармонійне.

Ці характеристики знайшли своє відображення в мові цих народів, яка передає особливість їх мислення. Підтвердженням динамічності давньоєврейського мислення служать дієслова, чиє основне значення завжди висловлює рух або діяльність, відкриваючи його динамічну різноманітність. Наприклад, якщо за допомогою дієслова потрібно висловити положення, наприклад, «сидіти» або «лежати», то це здійснюється дієсловом, яке також може описувати рух. Боман підкреслює, що саме івритські дієслова відкривають відмінну динамічність давньоєврейського мислення.

Марвін Вілсон каже: «Спосіб життя євреїв, орієнтований на дію, часто знаходить відображення у структурі речення на івриті. Англійська мова, як правило, розміщує іменник на початку речення, перед дієсловом: наприклад, «Цар судив». Однак у структурі біблійного івриту існує зворотний порядок. Тобто дієслово найчастіше займає перше місце в реченні, а потім іде іменник, таким чином, «Судив цар».[2]

У давньоєврейському мисленні рух і стан — не протилежності. Вони настільки тісно пов'язані один з одним, що можуть разом утворювати єдність. Такий характерний феномен плюралізму і сумісності несумісного (світло і темрява, день і ніч і так далі) в давньоєврейському мисленні вкрай важко зрозуміти представникові грецької цивілізації.

Буття і небуття

Так, нерухомого і незмінного буття-існування для давніх євреїв не існує. Тільки «буття», що знаходиться у внутрішньому відношенні з чимось активним і перебуває в русі, для них реально. Це можна виразити і таким чином: тільки рух є дійсністю. Що стосується давньоєврейського мислення щодо цього питання взагалі, то статичне буття як присудок є рухом, який перейшов у спокій.

Поняття «буття» і «якість» також мають динамічний характер. Для івриту та інших семітських мов характерно, що ці дієслова в першу чергу визначають «становлення» умов і якостей, що розглядаються. Наприклад, дієслово «світити» означає не тільки «бути яскравим», а й зробити світло ефективним, тобто освітлювати. Різниця між становленням і буттям, вкрай значуща для греків, була чужою для давніх євреїв або ж становлення та буття сприймалися ними як єдність.

Старий Завіт сприймає «буття» як те, що є переважно особистим буттям. Те, що людина існує [є], означає, що вона знаходиться в русі і діяльності, що включають в себе «буття», а також «становлення» і «дію», тобто він живе.

Буття Бога також проявляється в активній дії: Він проявляє Себе і діє як Бог, а також дає і підтримує життя як Бог (Творіння, Вихід, дієва «рука Божа» під час ходіння по пустелі і так далі). Бог, на думку Бомана, являє Собою суму всього динамічного існування, що знаходиться у вірші «єг’є ашер єг’є» — «Я є той, хто Я є» (Вихід 3:14, буквально — Я буду той, хто Я буду).

Натан Лоуренс, досліджуючи особливості давньоєврейського і грецького мислення, пише: «Єврейський динамічний погляд на життя (включаючи і ті аспекти, які західне мислення розглядає як статичні, стаціонарні або нерухомі) накладає таке розуміння на бачення Самого Бога. Досить лише сказати, що єврейське бачення Творця менш обмежене рамками людської області дій. Їхнє бачення Божества більш відкрите і розгорнуте. Замість того, щоб намагатися обмежити Його людськими визначеннями та описами, вони концентрують свої зусилля на слідуванні за Ним, на характері і якостях, які Його виявляють. Уявлення про світ навколо них, в тому числі про Бога — жити і слідувати за Богом у повному обсязі, а не пасивно витрачати час, намагаючись дати Йому визначення. У процесі слідування приходить розуміння і виникають відносини між Божественним і людським».[3]

Згідно зі сприйняттям давніх євреїв, світ також володіє динамічним характером. Речі не наділені непорушністю і сталістю, як ми вважаємо, але вони мінливі і перебувають в русі.

Грецька інтерпретація буття не дозволяє встановити його за допомогою лінгвістичного аналізу, однак у цьому випадку, каже Т. Боман, ми можемо використовувати прямий метод, оскільки всі грецькі філософи обговорювали проблеми буття і небуття. Він виділяє три основних типи: елеатів,[4] послідовників Геракліта і Платона.

Вид мислення, властивий школі філософів-елеатів, не тільки діаметрально протилежний давньоєврейському мисленню, але також і спірний по суті. Вони розглядали буття не тільки як найважливіше питання, але, більш того, як єдине, оскільки категорично заперечували реальність руху і зміни. Існує тільки непорушне і незмінне. Все, що стає і минає, — просто видимість (зовнішнє) і еквівалентно тому, чого немає, про що не можна сказати нічого хорошого. Наші чуттєві враження оманливі. У відомому сенсі грецький тип мислення постає тут як найбільш чіткий й зрозумілий.

Проте, грецька філософія мала прихильника значущості перемін в особі Геракліта Ефеського. Його мислення керується враженнями про мінливість всіх речей: «Все минає; війна — батько всіх речей; і людина не може двічі увійти в одну і ту ж річку». Можливо, цю особливість у філософії Геракліта можна віднести до непрямого або підсвідомого впливу на нього Сходу.

Т. Боман пише, що мислення Платона також орієнтоване на буття без крайнощів елеатів. Об'єкт мислення Платона — світ із його змістом; мета його мислення — виявити те, що дійсно існує. Він визнає два основних рівня буття, кожен з яких, в свою чергу, розділений на два додаткових рівня. Перший основний рівень — те, що безпосередньо дано, а саме, що ми можемо охопити почуттями, розумом — люди, тварини, рослини, речі. Характеристики цього рівня — народження і смерть, все тут змінюється, минає, і ніщо не вічне. Духовний та інтелектуальний світ має істотно більш високу реальність. Тут ніщо не змінюється, ніщо не приходить у буття, і ніщо не переходить. Це царство істинного буття. Цей вищий рівень буття також розділений на два підрядних рівня. Нижній рівень складається з математичних реальностей, особливо з геометричних фігур і цифр разом з законами, властивими їм, тоді як Ідеї, які дійсно існують, утворюють верхній та вищий рівень. У цьому формулюванні Платон хоче повідомити, що видимий світ є додатком до цілком певного, реального, вічного і духовного (ментального) світу. На цьому рівні принцип, що дає реальність, — Ідея Блага або Бога. Як сонце дає життя рослинам і тваринам, а також реальність неживим речам, так Бог — Ідея Блага — джерело всього істинного буття. Тому все буття знаходиться в стані спокою і гармонії, все вище буття незмінне і незнищенне.

Слід зазначити, що у Платона поняття небуття — не тільки заперечення буття, але воно також містить всі ідеї, які мають і не можуть мати реальність. Небуття — це область зовнішнього, ілюзії, омани і помилки. Небуття не є протилежністю буття, але небуття — це щось інше, ніж буття. Істинне буття для давнього єврея — це «слово», давар, що включає в себе всі давньоєврейські реалії: слово, діло (вчинок), подія і конкретний об'єкт, річ. Небуття, ніщо (ні-що, не-річ), відповідно, позначається як "не-слово» — ло-давар. Для євреїв небуття (ніщо) також має певне існування, яке в практичному житті реальне і неживе. Для стародавнього єврея матерія без конкретних властивостей — просто ніщо. Якщо згадати, що давньоєврейське мислення образне, безсистемне, особистісне і тонко відчуває, і якщо опустити особливість вираження поняття «ніщо», то не важко буде зрозуміти, що Платон і великі мудреці Старого Завіту не тільки були зайняті одним і тим же завданням, але й прийшли до аналогічних висновків. В реальності не існують омана, ілюзія, помилка, марність і марнота. Греки і стародавні євреї єдині в розумінні, що небуття — це щось, що вселяє страх, тоді як буття — справжня реальність і справжнє благо, незалежно від того, чи відповідає це поняття грецькому типу мислення як таке, що перебуває у вічному спокої, або давньоєврейської типу мислення, де буття перебуває у вічному русі.

Слово

На території Близького Сходу в давнину, зокрема в Ассирії, Вавилонії та Єгипті поняття слова, зокрема слова Бога, було не тільки і навіть не в першу чергу виразом думки. Воно було могутньою і динамічною силою. Давньоєврейська концепція слова, як частина семітської цивілізації, формально є протилежною грецькій філософській концепції, про щознгадує Бультман.[5] На думку Бомана, подібність між давньоєврейською і грецькою концепціями з усіма їх формальними відмінностями є набагато більшою, ніж між давньоєврейськими і іншими східними концепціями (хоча формально вони майже ідентичні).

На Стародавньому Близькому Сході божественне слово мало незрівнянну динамічну силу. Божественне слово в ізраїльському суспільстві також мало виражений динамічний характер і величезну владу. Для підтвердження цього достатньо кількох цитат зі Старого Завіту: «Хіба слово Моє не таке, як вогонь, І не таке, як молот, що розбиває скелю?» (див. Єр.23:29). У Торі та книгах Пророків  слово Ягве ніколи не було силою природи, як в Ассирії та Вавилоні, але завжди воно було функцією свідомої і моральної особистості. Цією свідомою і моральною особистістю бу Ягве. В інших місцях Єврейської Біблії слово Ягве уявляється як незалежна сутність, що має форму (наприклад, Ос.6:5; Іс.11:4; 40:8; Пс.106:20 тощо).

Віра в Ягве-Творця, який звиликає все до буття за допомогою слова, пронизує Святе Письмо: «Словом Господнім учинене небо, І духом уст Його — вся сила їх» (Пс.32:6).

У грецькому мисленні логос, слово, походить від λέγω — «говорити». Основне значення кореня «лег-» — це «збирати»,[6] і в дійсності — збирати не безладно, але для того, щоб упорядкувати.[7] Це основне значення є характерним для грецького мислення і пояснює три основних значення цієї концепції, до якої нам так складно звикнути: говорити, думати, вважати. Лише поступово логос увійшов у вжиток як позначення «слова».

Боман пише: «Давар є динамічним як у об'єктивному, так і лінгвістичному сенсі, воно походить від дієслова давар... і просто означає «говорити». Основне значення — дозволяти словами слідувати одне за одним, а ще краще — рухати вперед те, що позаду. Таким чином, дієслово зображує функції розмови (мови). Давар означає не тільки слово, але і дію. Раб Авраама розповів Ісакові про всі слова, які він зробив (Бут.24:66). Інші слова Соломона і все, що він робив, і мудрість його описані в книзі слів Соломона (3Цар.11:41). Слово — це найвища і найблагородніша функція людини, і з цієї причини є ідентичною його діям. Слово і діло, таким чином, — не два різних сенси давар, але діло — це наслідок основного сенсу, властивого давар. Якщо діла (вчинки) не слідували за словом людини, то її слово вважалося хибним для ізраїльтянина, неправдою, підробкою, тому що у цієї людини не було внутрішньої сили і правди для виконання, вона вчинила недобре... Так як слово пов'язане з його виконанням, давар можна перевести як ефективне слово».

Для правильного розуміння логоса найважливішим є той факт, що для греків різні значення могли сходитися в одній концепції і, таким чином, перебувати в одній всеосяжній єдності.[8] Отже, за Боманом логос виражає розумову функцію, яка, відповідно до грецького розуміння, є вищою функцією. Давар грав ту ж роль для ізраїльтян, і тому ці два слова вчать тому, що два народи вважали первинним і основним в інтелектуальному житті: з одного боку — динаміка, впевненість, енергійність, з іншого — впорядкованість, стриманість, продуманість, розрахунок, сенс, раціональність. Для грека самоочевидною передумовою є те, що в речах в світі і, перш за все, в самому його розвитку, панує логос: видимий, пізнаваний закон, який перш за все робить можливим пізнання і розуміння в людському логосі. Цей логос стверджує сутність і буття космосу і людини.

Сократ і Платон узгоджено приходять до результату справді грецької концепції ідеї логосу. Логос як основний факт усього життя в суспільстві є вирішальним моментом як політики Сократа, так і Платона. Логос говорить про те, «як існує буття» (Платон, «Кратил», 385б). [9]

Час

Західні мислителі уявляли час у вигляді прямої лінії, на якій ми стоїмо, спрямувавши погляд уперед; перед нами — майбутнє, за нами — минуле. На цій лінії ми можемо ясно визначити всі часи за допомогою точок. Теперішній час — це точка, на якій ми стоїмо, майбутнє знаходиться в якійсь точці перед нами, а між ними лежить точне майбутнє. Грецька мова має відповідні форми дієслів, які можуть бути зображені на прямій лінії часу. Тому популярна концепція часу греків прямолінійна. Відповідно до Аристотеля, час — це вимір послідовності, отже, ми повинні представляти час за допомогою зображення руху вздовж лінії, або кругової лінії, щоби вказати об'єктивний, фізичний, астрономічний і вимірюваний час.

Анрі Бергсон докладно написав у своїй роботі, що концепція простору визначає все наше мислення до такої міри, що ми навіть час уявляємо просторово.[10] Ми говоримо про просторовість часу, моменти часу, часовий інтервал, відрізок часу; минуле позаду нас і майбутнє перед нами точно ілюструються за допомогою точок на прямій.

Боман пише, що тоді як Аристотель аналізує час природної науки, Платон займається часом релігії.[11] Перед Платоном виникає проблема зв'язку часу і вічності, і вічність для нього — не нескінченний астрономічний час, але форма життя божественного світу. Час для нього визначає форму життя світу природи, світу, створеного Богом. За аналогією з походженням світу, який Платон визначає як відображення божественного, він називає час рухливим зображенням вічності («Тимей» 38). Платон розрізняє фізичний і психологічний час: час, що ділиться, — фізичний час, але сьогодення, минуле і майбутнє є психологічними категоріями. При цьому як фізичний, так і психологічний час належать до відчутного і минущого світу, а божественний час — архетип часу — називається вічністю. Таким чином, між вічністю і часом існує формальна схожість як між оригіналом і відображенням, а також якісна відмінність — як між досконалим прообразом і блідим наслідуванням.

За Платоном час — це лише мальовнича, рухлива імітація нерухомої і незмінною вічності, що представляє досконалість. У мисленні Платона вічність просторова не в тому сенсі, що тривимірна, і ще менше — чотиривимірна, але тільки в тому сенсі, що вона незмінна, отже, без хвилювання, безладу, поневірянь, розпаду і знищення.

Час оцінюється Платоном так само, як і Аристотелем, як щось таке, що значно поступається простору, почасти як зло. Аристотель знаходиться в згоді з принципом, що час руйнує: все старіє під тиском часу і з часом забувається, але ніщо не стає новим або красивим протягом часу. Тому ми вважаємо, що час сам по собі швидше є руйнівним, ніж творчим. Те, що існує вічно, наприклад, геометричні теореми, не відноситься до часу. Презирливе ставлення до часу Аристотеля більше говорить нам про різницю між грецьким і давньоєврейським уявленням про час, ніж всі спроби зрозуміти грецьку концепцію часу з філософської точки зору. Також з цієї причини все, що відноситься тільки до простору, наприклад, геометрія, цінувалося дуже високо, і грецькі боги, і божественний світ повинні були представлятися як вільні від часу, тління і змін, тому що час, зміни і тління — синоніми.

Для того щоб правильно пояснити давньоєврейське розуміння часу, слід провести аналіз давньоєврейських синонімів і виразів щодо нього. Час має бути встановлений як схема мислення або категорична форма, щоб можна було отримати стандарт, за яким ізраїльська концепція часу може бути виміряна і оцінена. Практично всі західні люди розглядають своє уявлення про час як єдине можливе. В індоєвропейських мовах абсолютно переважає розуміння, що майбутнє лежить перед нами, в той час як на івриті майбутні події завжди виражаються як такі, що слідують за нами, і що ця концепція знаходиться в необхідному зв'язку з давньоєврейською концепцією часу в цілому.

Так само, як греки і ми, ізраїльтяни визначали час за допомогою сонця, місяця і зірок (Буття 1:14), але зовсім інакше. Різниця виражається навіть у різних позначеннях сонця, місяця і зірок. Греки називали їх небесними тілами, і Платон знає, що вони сферичні. Тому греки спочатку розглядають форму небесних тіл, вони спостерігають за їх місцезнаходженням на небесах, і таким чином вони (і інші індоєвропейці) визначають час. Давні євреї називають небесні тіла світильниками, світилами; обидві назви відносяться до їхньої функції. Світильники і світила допомагають нам побачити, вони освітлюють і зігрівають.

Небесні світила як детермінанти часу викликають різні відчуття у людей. Цьому відповідає суб'єктивне сприйняття часу людиною. Давні євреї орієнтувалися в часі як за коловим рухом сонця, так і за регулярною зміною фаз місяця, ритмічним чергуванням світла і темряви, тепла і холоду. Лінії і форми не грають для них ролі.

Боман також приділяє увагу особливості понять минулого, сьогодення і майбутнього Ці терміни передбачають, що людина вступила в час, і весь час визначається щодо її позиції. Ми, європейці, вважаємо, що знаходимося в даній точці тимчасової лінії з обличчями, зверненими вперед до майбутнього. Момент часу, в якому ми зараз стоїмо, є справжнім (сьогодні або зараз) в залежності від точності, з якою має визначатися наше місце розташування. Перед нами лежить майбутнє, а позаду — минуле. Без людини не може бути і мови про теперішнє, і, отже, про яке-небудь минуле або майбутнє.

До цього визначення часу з точки зору мислення й мови людей можна застосувати термін «відносний час». Замість того щоб поміщати себе в одній або іншій точці на уявній часової лінії, давні євреї виходять з часового ритму свого життя. Тоді відносний час відраховується з точки зору мовця, як щось на кшталт життєвого шляху. Таким чином, відносні часи — сьогодення, минуле і майбутнє —стають строго відносними, оскільки кожний зв'язок з простором (точка в часі, тимчасова лінія, протяжність часу) присікається, і кожен рух часу визначається за допомогою руху нашого власного життя. Людина так пристосовується до іншого ряду подій, що стає сучасним йому і живе в його межах. З точки зору того, хто говорить, є тільки два види дій: завершена і незавершена.

Отже, у давніх євреїв є дві граматичні форми часу: завершена (перфект) і незавершена (імперфект). Так само є тільки два часи: минуле і майбутнє, якщо ми розуміємо теперішній час як лише момент у часі, що відокремлює минуле від майбутнього. Теперішнє означає саме те, про що говорить слово «присутність», тобто ми в якості глядачів та свідків знаходимося на місці, де відбувається ця дія.

Фундаментальна відмінність між грецькою і давньоєврейською концепцією часу залишається незмінною: грецька мова розробила певні форми дієслів, які могли б висловити відмінність між минулим, сьогоденням і майбутнім, а іврит — ні.

Підсумок

Для ілюстрації різниці грецького і давньоєврейського мислення Т. Боман приводить два приклади: мислення Сократа і молитву ортодоксального єврея. Коли Сократа охоплювала проблема, він залишався нерухомим у глибокій задумливості нескінченний період часу. Коли Святе Письмо читається вголос у синагозі, тіло ортодоксального єврея безперервно рухається в глибокій молитві і поклонінні. Грек найбільш гостро відчуває світ і існування в той час, коли він стоїть і роздумує, але ізраїльтянин досягає цього апогею в безперервному русі. Гармонія, спокій і самовладання — це грецький спосіб мислення; рух, життя, глибокі емоції і сила — давньоєврейський.

Про цей феномен говорить Гешель: «Греки вчили, щоб зрозуміти. Євреї вчили, щоб поклонятися. Сучасна людина вчить, щоби використовувати».[12]

Вілсон стверджує: «Семіти в біблійні часи не просто думали про істину: вони переживали істину... Істина — це такий же досвід, як і судження... Для єврея дія завжди було більш важливою, ніж віра. Йому не потрібно було миритися з тим, що здавалося непримиренним. Він вірив, що Бог, в кінцевому рахунку, більше, ніж будь-яка людська спроба систематизації істини. За словами відомого біблійного вченого, рабина Йосефа Соловейчика, «ми [євреї] практичні. Ми більше зацікавлені в розкритті того, що Бог хоче, щоб робила людина, ніж в описі сутності Бога... Як учитель, я ніколи не намагаюся вирішити питання, тому що більшість питань не мають відповіді». Він приходить до висновку: «Юдаїзм ніколи не боїться протиріч... він визнає, що повне їх примирення можливе тільки в Бозі, який є збігом протилежностей».[13]

Для євреїв все знаходиться у вічному русі: Бог і людина, природа і світ. Сукупність існування, олам, — це час, історія, життя. Той факт, що Бог створив світ і людину, раз і назавжди має на увазі, що Бог творить історію і дає життя, і продовжує це, поки вони не досягнуть своєї мети. Всі джерела буття знаходяться в Бозі, який «єдиний».

 Для греків мислеформою був простір, а для давніх євреїв — час. Як каже Кант, «Час є не що інше, як форма внутрішнього чуття, себто форма споглядання нас самих і нашого внутрішнього стану. Час-бо не може бути визначенням зовнішніх явищ: він не належить ні до форми (Gestalt), ні до положення і т. д.; навпаки, він визначає відношення уявлень у нашому внутрішньому стані…»[14] З цього випливає, що давньоєврейське мислення неминуче стало психологічним, так як психологія займається нами самими і нашим внутрішнім станом та óбразами.

Крім того, співмірною необхідністю для грецького мислення стало те, що воно повинно було нести відбиток логіки, оскільки логічна аргументація будується ззовні (об'єктивно), незалежно від наших психічних умов, і здебільшого, також дозволяє демонстрацію у вигляді діаграм, у всякому разі, настільки, наскільки її використовували греки.

Для давнього єврея визначальною реальністю світу досвіду було слово, для грека — річ. Але слово мало більшу значущість для грека в плані його сенсу. Однак в цілому сенс слова не залежить від слова як усної або динамічною реальності. Крім того, річ мала велике значення для давнього єврея: не через форми або зовнішній вигляд, але частково в якості інструменту, тобто як засіб дій, і частково через властивий їй сенс. У давньоєврейському середовищі річ представлялася як динамічна реальність у тій мірі, що це був інструмент, який визначався, як якісний пристрій, своїм змістом.

Також, разом із Боманом, ми можемо зробити висновок, що для давнього єврея найбільш важливим почуттям для переживання істини був слух (а також різні види почуттів), але для грека їм був зір. У зв'язку з тим, що греки були організовані в основному візуальним способом, а давні євреї — переважно аудіальним, то і концепція істини у кожного народу була сформована в значній мірі різними способами. Враження, отримані за допомогою слухання або почуттів (ми думаємо про слово, світло, тепло, запах, смак тощо), мають три вищезгадані конкретно давньоєврейські характеристики: вони постійно змінюються, належать до динамічно-якісного типу, тому що можуть бути виражені у всіх ступенях інтенсивності і в різних якостях, і є психологічно значущими, оскільки можуть пробудити всі можливі настрої і почуття.

 

Олександра Обревко

 

Литература

  1. Jeff A. Benner. Ancient Hebrew Thought. Режим доступу: http://www.ancient-hebrew.org/articles_thought.html.
  2. N’tan Lawrence. Hebrew thought compared with Greek (western) thought. A key to understanding Scripture through the eyes of the authors. Режим доступу: https://www.hoshanarabbah.org/pdfs/heb_grk.pdf.
  3. Thorleif Boman, Hebrew Thought Compared With Greek, London, SCM Press Ltd., 1960.
  4. William Barrett. The Hebrew Mind vs The Western Mind. "Hebraism and Hellenism — between these two points of influence moves our world". Режим доступу: https://spiritualregurgitations.com/2015/11/17/the-hebrew-way-of-thinking-and-its-implications-on-how-we-look-at-the-bible/

 

 

[1] Thorleif Boman, Hebrew Thought Compared With Greek, London, SCM Press Ltd., 1960.

[2] Marvin R. Wilson. Our Father Abraham—Jewish Roots of the Christian Faith, Grand Rapids, MI: Eerdman’s Publishing Co., 1989

[3] N’tan Lawrence. Hebrew thought compared with Greek (western) thought. A key to understanding Scripture through the eyes of the authors. Источник: https://www.hoshanarabbah.org/pdfs/heb_grk.pdf.

[4] Елейська шкоола — давньогрецька філософська школа, яка виникла в місті Елея на півдні Італії у VI-VII ст. до н. е. Її головні представники: Ксенофан, Парменід, Зенон Елейський, Мелісс Самоський, Горгій.

[5] Rudolf Bultmann, Vom Worte Gottes, ed. E. Lohmeyer ('Deutsche Theologie,' Ш), pp. 14 ff.

[6] Émile Boisacq, Dictionnaire étymologique de laltangue Grecque (4th ed.; Heidelberg, 1950), s.v.

[7] Franz Passow, Handwörterbuch der griechischen Sprache, s. λόγος.

[8] Kleinknecht. Theologisches Wörterbuh zum Neuen Testament, ed. G. Kittel, IV, 76 ff..

[9] Kleinknecht, op. cit., pp. 78 ff.

[10] Henri Bergson Essai sur les données immediate de la conscience, chap. II.

[11] Карл Барт (Karil Barth, Church Dogmatics, ed. G. W. Bromiley and Т. К. Torrance, Vol. I, The Doctrine of the Word of God, 2nd half-volume [1956], pp. 45-121) також вважає, що час може бути категорією не лише природничої науки тапсихології, але й релігії.

[12] God in Search of Man by Abraham Heschel, p.34.

[13] N’tan Lawrence. Hebrew thought compared with Greek (western) thought. A key to understanding Scripture through the eyes of the authors. Джерело: https://www.hoshanarabbah.org/pdfs/heb_grk.pdf.

[14] Іммануїл Кант. Критика чистого розуму, Київ, Юніверс, 2000, с. 64.

 

Изображение: http://shorashim.in.ua

Комментарии  

0 # Dany 25.06.2018 04:02
Что? Со всем уважением, но за что вы так с нами, не знающими украинский?
Ответить | Ответить с цитатой | Цитировать | Сообщить модератору
0 # Redaction 02.07.2018 06:35
Эта статья будет представленя на сайте и на русском языке.
Ответить | Ответить с цитатой | Цитировать | Сообщить модератору
0 # Marla 25.08.2018 11:53
Огромное спасибо за статью!
Затрагивают очень важные аспекты и даёт понимание того, откуда всё-таки у современного христианства растут ноги
Ответить | Ответить с цитатой | Цитировать | Сообщить модератору

Добавить комментарий

Правила комментирования просты: стиль дворянского общения. Это значит не "тыкать" незнакомым участникам, не высказывать что-либо в обидном тоне, не пользоваться крепкими выражениями и считать других умнее себя.
Пожалуйста, говорите о статье, а не о Ваших религиозных убеждениях.
Согласно правилам boruh.info любой комментарий может быть удален или сокращен модератором без объяснения причин.
Пожалуйста, не размещайте комментарии в стиле «а вот ссылка на мою статью». Такие комментарии могут публиковать только авторы.

Хотите редактировать Ваши комментарии? Зарегистрируйтесь на сайте.


Защитный код
Обновить